День “гідності” від пана Порошенка
“...Вступаючи у світ української політики, знайомлячись із його суб'єктами... ми покидаємо сферу класичної політології, формальної логіки та здорового глузду і поринаємо в якесь політичне задзеркалля, де панують гротеск і сюрреалізм, де помінялися місцями ліве і праве, де ніщо не є тим, чим називається і за що себе видає.”
В наш час рідко згадуваний класик української політичної думки — Василь Іванишин, описав основну для українського політикума практику, суть якої полягає в тому, щоб виявлення, осмислення і розв'язання будь-якої проблеми підміняти святкуваннями та урочистостями. Це явище названо імпрезіонізмом (від імпреза – урочистість, святкування).
Суть явища спостерігається, в першу чергу на прикладі великої кількості політичних діячів, які видають себе за того ким не є і які не діють, а роблять враження, в такий спосіб формуючи громадську думку.
Промовистим прикладом і хоча б об’єктом спостереження для критично мислячої людини може слугувати Петро Олексійович Порошенко, який з останніх сил вдає з себе Президента. Вся його «державна рать» теж щось з себе вдає. Варто лише фрагментарно подивитися на дії «верховного головнокомандувача», хоча б в День гідності, який щойно святкувала Україна. Пам’ятна дата поєднала початок двох Майданів 2004 і 2013 років, Порошенко клав квіти, бив поклони та палив свічки за загиблими на Майдані. В цей же день поранених на Майдані гарант прирівняв з учасниками бойових дій. 21 листопада в Україні також вперше святкували день Десантника, в урочистостях в столиці теж взяв участь вище згаданий громадянин.
І тут треба зробити невеличку ремарочку. Як відомо, десант просто за специфікою роду військ в будь-якій армії світу існує саме для наступальних операцій. Але ж не у нас. Порошенко не планує звільняти «тимчасово окуповані території» ніколи, не планує наступальних операцій, — це хоча б судячи з його вчорашньої ж реакції на великі колони російських танків в окупованому Луганську. «Армія готова захищатися» — завірив націю «гарант», якого вочевидь влаштовує все це. Звісно, що наступ української армії може зашкодити цікавішим справам. Як-то підминанню під себе Петром Олексійовичем, на пару з кумом Путіна, ринку газових АЗС.
За таких розкладів, звісно, Десантно-штурмові війська “без надобності”, хіба що для імпрез та парадів.
Бо хто ж нападає на бізнес-партнерів?... Дарма що «партнери» захопили частину територій українських та вбивають українців.
Що Росія, вірніше їх влада для системи влади в Україні партнери, а ніякі не агресори, ще один з багатьох маленький приклад — схема Ахметова, який безперешкодно ганяє з тих територій “угольок” і продає тут в три дорога (заробляють тут і там), відома загалу... І “не помітна” жодній державній інституції.
Повернемось до питання загиблих на Майдані і поранених: на сьогодні лише одна людина засуджена за ті злочини проти народу! Отже не тільки президент, але лише цей факт доводить — прокуратура, і МВС теж ряжені. І так зване «СБУ», за винятком лічених професіоналів, які “не роблять погоди” ряжене — бо на ділі це лише охранка політичного зазеркалля і театру абсурду… яка, втім, дуже добре бореться з добровольцями «на мирних територіях» (аж до фізичних ліквідацій), викрадє людей Саакашвілі, влаштовує обшуки в офісах партії «Батьківщина» та продукує порції бруду персонально на Юлію Тимошенко — чи не єдину політичну загрозу для «гаранта».
В нашому задзеркаллі хворою реальністю лишаються олігархи (на чолі з Петром Порошенком) не на останніх місцях у списках найбагатших людей світу і мільйони людей, які виживають на сотню доларів в місяць.
Одним словом, як говорить Леонід Кравчук, маємо що маємо!...
Тож що, знову святкуймо та гуляймо?
Віктор Орел
