Сучасна історія: під прицілом польської "дружби"

Останні місяці нас дуже “тішать” новини з “братньої” Польщі. Там українця зарізали, там українця вбили, там польський парламент приймає закон, за яким кримінальним злочином є називати бандерівців інакше як злочинцями, то нам згадують “волинську різанину”, то якийсь навіжений поляк спалює тризуба в Тернополі.

Польське суспільство і не сумнівається в своєму праві вказувати українцям, як їм треба жити. Вони ж — європейська країна з славною історією! Поляки, зневажають українців, які приїздять на заробітки. Але самі поляки, при цьому, розбіглися хто в Британію, хто в Німеччину.

Зараз наші політики та засоби масової інформації розповідають, що “Польща – адвокат України в Європі”. І цим виправдовують будь-що недружнє, що Польща робить до нас. Поведінку наших “державних мужів” перед Польщею, що мало різниться від холуйства, виправдовують саме цим. Але проблема тут в постановці питання. Хто потребує адвокатів? Злочинець, або звинувачений у чужому злочині.
Питання треба ставити по-іншому. В яких злочинах перед Європою вважають винною Україну ті, хто шукає їй адвокатів?
Хто зробив для Європи більше, ніж Україна? Цю саму Європу наші предки рятували не один і не два рази — від монголів, від османів, від більшовиків та від Гітлера, якому зламали хребет чотири Українські фронти та Українська повстанська армія. Армія Крайова наших польських “адвокатів” тоді винищувала українців на Волині, а коли українська відповідь виявилася сильнішою — поляки назвали це “волинською трагедією”. Зараз Україна захищає Європу від чергової орди зі Сходу. Хто зробив для Європи більше, ніж Україна? То чому рятівник має почувати себе наче злочинець? Яких рятівник потребує адвокатів? Перед ким?

І хто такий той “адвокат”, що дозволяє собі дивитися на нас зверхньо? Поляки пишаються своєю колишньою славою — але подивимось, чим саме.
Річ Посполита стала європейською силою, коли в унії з’єдналися поляки, українці, білоруси та литовці. До того Польща ледь відбивалася від тевтонських лицарів. Після того Польща мала свою славетну перемогу в битві при Грюнвальді — перемогу завдяки волинським полкам.
І раз по разу виявлялося, що Речі Посполитій зупинити турків — слабо без українців, зупинити татар — слабо без українців. Найбільш масштабна польська перемога над османами — Хотинська битва — стала перемогою завдяки козакам Петра Сагайдачного. За рік до того, без козацької допомоги, Польща “спромоглася” аж на катастрофічний розгром під Цецорою.
Українці завжди рятували цю державу, а потім знайшовся Богдан Хмельницький і завдав їй такого удару, що вона вже не піднялася. Такого, що при наступній появі Польщі на карті світу про неї, з легкої руки радянського поета, казали “географические новости”.
Важко чекати адекватного ставлення до своїх захисників та рятівників від нинішньої Європи. Хіба що лінивий не порівнював поведінку європейських “державних мужів” перед Другою Світовою та з 2008 року і понині. Тоді проституйовані європейські політики, пам’ять яких засуджена власними нащадками, мовчали, поки Гітлер ковтав спочатку Судети, потім і всю Чехію. Нинішні нащадки укладачів Мюнхенської змови пробачили Путіну спочатку Осетію та Абхазію, потім були б не проти пробачити Крим та Донбас.
Європа, так же як і в 30-ті роки, боїться. Боїться за сите життя та набитий шлунок. Коли ж приходить біда — воювати за Європу доводиться іншим. Англії, що завжди тримала себе осторонь від континентальних країн, та Сполученим Штатам. Тамтешні еліти, треба визнати, виглядають далекогляднішими за стурбовані доходами корпорацій та заспокоєнням виборців еліти континентальної Європи. В Англії та США розуміють, що як пустити російського ведмедя на європейську пасіку — буде біда і горе.

А щодо Європи, то Україна рятувала її протягом всієї своєї історії. Врятує ї зараз. Справедливо було би — щоб коштом тих, хто спокійно живе за спинами українських вояків, а не останніми копійками з кишень українського народу.
В Другу Світову британські та американські війська визволили половину Європи. Нині найбільшу допомогу Україні, що стримує спільного ворога, надають Канада і США. Найбільш тверду лінію проти російської політики демонструє Британія. Тих же європейських країн, що більше всього повчають нас, як нам треба жити на своїй землі, в цьому списку нема.

Нам кажуть, мовляв, маємо поважати думку Європи, аби не залишитись наодинці з Росією. На це виникає два питання. Перше - чи ми не наодинці з нею зараз? Чи багато допомоги ми отримали, крім, звісно, глибокого занепокоєння? Друге — чи є Росія чимось страшним та непереможним, як нас лякають? Українці не раз били цю “непереможну” державу. Гетьман Сагайдачний взяв та спалив Москву 1612 року. Іван Виговський розбив російську армію під Конотопом. 2014 року на Донбасі росіяни, що розраховували на легку переможну прогулянку щонайменше до Дніпра, кров’ю заплатили за свою самовпевненість і зупинилися.

Як Росія перемагала? Від Полтавської битви, де було три москаля на одного шведа, до Другої світової війни, в якій на 10 мільйонів загиблих німців та їх союзників “совєти” лише за власною статистикою втратили 27 мільйонів. В мене виникає питання до москалів: хіба ви вмієте воювати?
Кажуть, Росія знову нагнала на кордон війська? Ми вже перемололи їх війська на Донбасі. І якби не зрадники на чолі з Порошенком, що керують Україною — загнали б їх назад за “порєбрік”.
А щодо проблеми українсько-польських відносин, то суть проблеми не в Польщі і не в Україні. Суть проблеми в тому, що Україна не є суб'єктом, а лише об’єктом міжнародної політики. Якщо українці не візьмуться за розум і не поставлять себе в світі так, як мають — так і будуть Україну вчити життю ті, хто краще б мав на своє озирнутися.

Ігор Іванченко, історик, спеціально для сайту “Батьківщини”.