Жертви не марні, мужність не даремна, – Юлія Тимошенко вшанувала пам’ять ліквідаторів аварії на ЧАЕС

 

26 квітня. Чорнобиль

Днями трапився такий допис в інтернеті. Одна жінка щороку висаджує та доглядає нарциси й тюльпани в чорнобильській зоні, біля своєї колишньої хати, в якій вона народилася, там де давно ніхто не живе…

На мене ця проста історія справила дуже велике враження. Вона неймовірно життєдайна. «Хай буде життя, там де його й нема!»

35 років минуло від дня аварії на ЧАЕС. Ціла епоха…

Так сталося, що Україна першою пізнала на собі наслідки «мирного атому». А мова українців збагатилася ще вчора незнаними словами: ліквідатор, реактор, четвертий енергоблок, саркофаг, радіація…

Ніби мало нам було попередніх лихоліть – Голодомору та колективізацій, розкуркулень і втрати державності, вічних розчарувань і трагедій – щоб до нас прийшла ще й ця велика біда.

І, мабуть, кожен свого часу питав себе: Коли ж край тій мірі? Де ж той ліміт, яким доля нарешті втомиться випробовувати нас?

Але навіть в цьому треба намагатися бачити майбутнє. Мусимо висаджувати нарциси й тюльпани в «зоні». Вірити й сподіватися!

Заради торжества життя, заради того успіху, який обов’язково до нас має прийти. Бо я абсолютно переконана, що ота золота доба, доба розквіту й удачі, щастя та гідного життя у нас ще попереду!

Бо всі жертви не марні, мужність не даремна! Вони неодмінно проростуть у майбутньому і дадуть нам той шанс, яким ми нарешті скористаємося…

Вічна пам’ять і велика вдячність всім ліквідаторам, які майже голіруч рятували країну від страшної загрози. Пам’ятаємо!